Чого то часами, як сяду за діло Або як вже працю кінчаю я сміло, Не раз се на мене, мов хмара яка, Спадає сумная задума тяжка? Така то задума спиня мою руку, Що людськую бачу кругом себе муку, Недолю та сльози і думка зрина: Нащо тут здалася ся праця дрібна?.. Недолі й дотепніші люди не вбили, Що ж з нею подіють слабі мої сили? І кидаю працю, бере мене жаль Та друга вже думка розважить печаль: Все ж, може, ся пісня якую людину Розважить успіє хоч би на хвилину, І щиро промовленим словом моїм Збуджу огонь я у серці чиїм. А може, й пожиток який з того буде, І з праці моєї скористають люде І знов мені зваги в душі прибуло, І знов я за діло, підвівши чоло!
