Моя Гуцулія

Снив сі сон ми, шо став дідом, і маю сто років.

Маю вівці, маю кози, гори з усіх боків.

Виджу, виджу Чорногору, виджу полонину.

Свисну, крикну, затанцюю у веселу днину!

Маю своїх три синочка: Грицька, Стефка, Йвана.

Маю двайціть онучаток й бісика Романа.

Вийду в гори до обіду, та й затрембітаю!

А під вечір, коло ватри, на флоєрі граю!

Троха вуса си підкручу, та й закуру файку.

Заспіваю старовіцьку, та й розкажу байку.

Чую, чую соловейка, чую клекіт бузька,

Черемоша дзюркотання чую дуже близько.

Маю си поїсти, маю си попити, маю ше у чарку троха си налити.

Маю шо казати, маю шо згадати, маю шо онукам на ніч повідати.

Отаке ми снитці, отаке я виджу, отаким гуцулом на ніч я сі лишу.

Моя Гуцулія!