Сонцезалежний

Де ти ходиш, де ти є

Знов виглядаю тебе

І так хочу обпікти очі

Що вийшли з пітьми

І не звикли до Світла

Опісля вічної ночі.

То не сльози, біль не біль

То твоя ласка пронизує

Морок в зіницях.

І тіло так прагне іти за тобою

Іти по воді

І здійматись у хвилях.

Ставай на хвилі, я бачив чим ти є, ставай на хвилі,

Допоки Сонце не зникне назавжди, ставай на хвилі

Ніхто не треба, лиш небо і земля та море синє

Ніхто не прийде, нікого не чекай, ставай на хвилі.

Здійнятися увись, знаючи, що не долетиш,

На півшляху до Сонця в полум'янім вогні згориш.

Кінець свій наближаєш з кожним змахом крила,

Але так - іншого шляху нема.

Не відчуває тіло під ногами Землі

До крові пальці із нігтями зтираю по стіні

Яскраво спалахнути хоч би на одну мить

Високо, аж там де Сонце горить.

За тобою крізь весь Світ (ехом Світ)

Аж туди ти ти геть не ховаєш своєї крони

З глибокої ночі до ночі

Де світло не гасне і кров не холоне.

Де мене чекає Сонце,

Де повсюди видно небо,

Де у хмари прагнуть гори

Стрімголов несусь до тебе.

Темний та Сонцезалежний

Втрачений, але сердешний,

Крилами хапаюсь ледве.

За вітри, за край безмежжя

Просто я Сонцезалежний,

Гасну у безодні мертвій

Падаю в пітьму кремезну

До кінця, поки не щезну.

Вже так багато часу, як у хвиль нема води,

І на обрисах понівечених втриматися би.

Там, де небо простягається до самої землі,

Мої крила розпрямляються і я іду на зліт.

У замарених очах не залишилося тепла,

Спалахують вітрила й тягне течія до дна:

Як вже вічного не буде із невічного як ми,

Краще, прагнучи до Сонця згоріти, ніж згнивати на Землі.

Вставай

Вставай

Вставай

Вставай

Ставай на хвилі, я бачив чим ти є, ставай на хвилі,

Допоки Сонце не зникне назавжди, ставай на хвилі

В свої долоні все небо огорни й вітри прозорі

До сяйва світла тягнися догори в небес просторі.

Я хочу щоб ти дивилася завжди у очі милі

Де Сонце тягне проміння до води ставай на хвилі.

Ніхто не треба, лиш небо і земля та море синє

Ніхто не прийде, нікого не чекай, ставай на хвилі.

Не треба вниз тягнути мене, дай мені нестися уперед і наробити помилок.

Я заберусь на небу і впаду щасливий так і не досягши ані Сонця, ні зірок.

І течія відносить усе швидше, час збиратися на гребні тих високих чорних хвиль.

Таким немає місця на Землі і не знайдеться серед тисячі морських миль.

Де мене чекає Сонце,

Де повсюди видно небо,

Де у хмари прагнуть гори

Стрімголов несусь до тебе.

Темний та Сонцезалежний

Втрачений, але сердешний,

Крилами хапаюсь ледве.

За вітри, за край безмежжя

Просто я Сонцезалежний,

Гасну у безодні мертвій

Падаю в пітьму кремезну

До кінця, поки не щезну.