Я бачу дивний сон, немов переді мною
Безмірна та пуста, і дика площина
А я, прикована ланцем залізним, стою
А далі тисячі таких самих, як я
У кожного в руках тяжкий залізний молот
І голос сильний нам згори, мов грім, гримить
"Лупайте цю скалу! Нехай ні жар, ні холод
Бо вам призначено скалу сесю розбить!"
І ми всі вірили, що своїми руками
Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт
Що кров'ю власною і власними кістками
Прийде нове життя, добро у новий світ
Мов водопаду рев, мов битви гук кровавий
Так наші молоти гриміли раз у раз
І хоч не одного калічили ті скали
Ми далі йшли, ніщо не зупиняло нас!
Не зупиняло нас!
За туманом нічого не видно
За туманом
Нічого, нічого, нічого
