Козацькії діти

Нас мати навчила співати,

Вчив батько нас волю любить,

І славу козацьку щоб не забувати,

Єднатись, ріднитись, бо лихо не спить...

Сестру нашу доленьку-пісню

Загнали вітри в океан,

Простору багато, а серцю так тісно.

Тепло чужини не загоює ран

Козацькії діти, козацькі онуки,

Обіймемо Землю, з’єднаємо руки,

Бо всі ми велика родина,

І мати у нас – Україна.

Мовчать солов’ї так незвично.

Це осінь в задумі сумна.

Не вірить, що матір покинув навічно,

А доля вторить итхо: «хто його знав»

Готовий сто раз на коліна

Упасти і виплакать зір

На землю квітучу твою, Україно!

Тобою живу я у пеклі зневір

Козацькії діти, козацькі онуки,

Обіймемо Землю, з’єднаємо руки,

Бо всі ми велика родина,

І мати у нас – Україна.