Балада про пана Бога й небожат

Та й схиливсі дуб на дуба, ліщина підперла,

ліщина підперла,

Заплакали сиротєта – рідна мамка вмерла,

рідна мамка вмерла.

Ой не плачте, сиротєта, й не впадайте в тугу,

й не впадайте в тугу,

Коби татко здоровенький приведе вам другу,

ой приведе вам другу.

Друга буде, друга буде, такої не буде

й такої не буде,

В’на таткові їсти зварит ой за вас забуде,

ой за вас забуде.

Ідіть діти й небожєта й по хатах служити,

по хатах служити,

Бо не буде друга мамка та й на вас робити,

 та й на вас робити.

Пішли бідні сиротєта та й у гай лугами,

та й у гай лугами,

Та стрітили пана Бога з трьома янгелами,

з трьома янгелами.

Ой і де ви, небожєта, ідете, ідете?

Тя же своєї рідной мамки нігде не знайдете.

Посідали й сиротєта на мамчинім гробі,

на мамчинім гробі,

\"Та возьміть нас, рідні мамко\", говорили собі,

говорили собі.

Ідіть діти й небожєта, ідіть додомочку,

 ідіть додомочку,

Та най же вам мачушина зчеше й головочку,

зчеше й головочку.

Та вже мені мачушина й чесала, чесала,

За каждого й волосочка кровці витікала.