Занурення

Блукав стежками сивих гір,

Забувши час і шлях додому.

Від дня буття із давніх пір

І тисячі років потому.

Неначе фарби в полотні

Із плином часу вицвітають.

Лиш повернувшись до Землі

Вони відродяться й заграють...

Барви, осяяні у світлі неба,

Тихо малюють без людських долонь.

То є життя, якому нас не треба,

Інше розпалювало той вогонь.

Минали дні, а він ще йшов.

І день ставав від дня коротшим.

Дивились очі знов і знов,

Та час настав їм дати спочин.

Пада в недосяжні глибини сну

Наче, занурюючись в чорну воду.

Зорі, схопитися б хоч за одну.

Взяти з собою під товстий шар льоду.

Тихо спинився подивитись ще раз

Зверху, невисоко, бо сил нема.

Сонце котилося допоки щезло.

Очі поглинула урешт пітьма.