В глибинах зими

В глибинах Зими,

У ті часи, коли, Світлішим був весь Світ,

Спускалось Свято в душі тих, хто на Землі

І дивилося очима щиро.

Так сипав сніг,

Стелився рушником освяченим до ніг,

З відкритим серцем всі чекали на поріг

І втілювали віру в диво...

Крізь сотню років все, що залишилось, -

Згадки історій, хто так само жили...

Повні любові, радості і віри,

Обличчя і чорно-білії очі

Блищали живими і мріли...

В глибинах Зими,

Припорошило і дитинство, й зрілий вік,

Вже не зосталося нікого з них...

Невідання бувало блаженним,

А може і більше

Знали за нас сьогоденних,

Зречених віри і темних...

У вихорі років замело вітровою хугою -

Ні вороття, ні жалю, ні болю.

Лишились холодні на камеру відзняті альбоми,

Покриті віковою тугою.

І геть незнайомі обличчя у глибинах зимових,

Що крізь віки ще віють любов'ю.

Було за Свято просто в Світі жити,

І щонеділі до небес молились.

Крізь сотню років все, що залишилось, -

Згадки історій, хто так само жили...

Пасма колише -

Чи той самий вітер

Торкався усмішок обличчя

Тих, хто в Зимі залишився...