Жінка з чорним, як земля, волоссям

І жінка з чорним, як земля, волоссям,

яку я знаю вже стільки років,

живе собі, не переймаючись зовсім,

поміж ранкового світла й вечірніх мороків.

Поміж заліза й гарячого листя,

поміж стін і пташиних криків,

поміж підземних русел, що переплелися,

поміж усіх своїх снів і фріків.

Вона ходить собі на стадіони й ринки,

ховаючи в куртці телефон і флягу.

І я готовий палити сусідські будинки,

щоби вона звернула на мене увагу.

Я готовий позбавити міста керування

І на портвейн перетворювати озерну воду

Лише б вона, згадавши про моє існування

Писала мені листи про життя і погоду

Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки

Лише б бути ближче до її ніжності й люті

І слухати її постійні байки

Про те, з ким вона спить і кого вона любить

Я вигадаю нові літери та розділові знаки

Я вб'ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть

Щоби вона забувала про те, що могла знати

Щоби вона дивилася в темряву й слухала тишу

Небо за її вікнами буде холодне й зелене

Дощ буде заливати пам'ять її невичерпну

Хай забуває про все

Хай забуває навіть про мене

Лише про мене хай забуває в останню чергу