Дерева

Тут ніхто нічого ніколи не трогав,

Ніхто ніколи нічого не бачив,

Нікому не должен нічо не хотів.

Тебе пугають тіні, найтемніші тіні,

Найстрашніші, сухі скілєти чужих відчуттів.

Дерева всі живуть у своїх могилах,

Я наблюдаю точно так же живущих людей,

Вони скарєй всього умруть там де корні пустили,

Не дожидаясь осєнніх дождєй.

Дерева всі живуть у своїх могилах,

Я наблюдаю точно так же живущих людей,

Вони скарєй всього умруть там де корні пустили,

Не дожидаясь осєнніх дождєй.

Ніхто ніколи нікого не слухав,

Ніхто ніколи нікого не чув,

- Шо?

Ніхто ніколи істини не нюхав,

Забув. Як вчора все забув,

- Блін!

Ніхто ніколи нікого не слухав,

Ніхто ніколи нікого не чув,

- Шо?

Ніхто ніколи істини не нюхав,

Забув. Як вчора все забув,

- Блін!

Буває, час тягнеться, повільно, як жилка,

Минає, буває, за мить, за секунду,

Лоскою проткнуим брудним пальцем друга бульку.

Ти вже в майбутньому,

Дружба забуде.

Дерева живуть,

По своїй системі,

Їх мало турбують,

Всі наші проблеми.

І тільки від вітру,

Буває в них тремор,

Людина для дерева демон.

Шрам на корі,

Почалася без рому,

Горобчик, ти мчи!

Себе, як у дома.

На небі густіше,

Хмарина чорна,

Значить сьогодні,

Нап'ємося вдосталь.

Життя буває, як солодка вата,

Смачна така і приторна вкінці.

Та сенс який до рани прикладати,

Життя - медові пластівці.

Інколи стає несолодко далеко,

Бо ліки всі на смак, на жаль, такі,

Лікує нас далеко не аптека,

А близькі люди і далекі зірки.

Інколи стає несолодко далеко,

Бо ліки всі на смак, на жаль, такі,

Лікує нас далеко не аптека,

А близькі люди і далекі зірки.