лютий

Розбуди мене, як закінчиться лютий

Я тепер наврядчи щось колись відсвяткую салютом

Брак тепла і свободи ґрунту

Та коли в останнє ти планував майбутнє?

Що страшніше: самотність

Чи бути не на своєму місці?

Похуїзм це також знаряддя вбивства

І червоне сонце на моїй стелі

Нагадає мені, що я теж убивця

Я затер плівкові фото за січень ‘22 до дірок

До людей, на них закарбованих, тепер довше ніж до зірок

Круто, що подорожі у часі ще не придумали

І нам не доведеться прожити усе це знов

В центрі Києва майорять синьожовті

Стяги, вштрикнуті просто в траву

Я дивлюсь на них тупо, мозок блокує емоції

Це сон наяву

Розбуди мене посеред березневого неба

На іще холодних, літніх майданчиках грітися

Ти будеш каву пити, а я дивитися

Бо я кавою, якщо чесно, гребую

Потім підем в ботсад витріщатись на дивні рослини

Ти в моїй шкіряній куртці водночас вбивча і мила

Нам напевне здасться, що світ народився заново

І для того, хто пережив зиму, усе можливо

Талі води нестимуть бруд водостоками

Ти вдихнеш на повні легені як хіппі Вудстоку

А, можливо, більш нічого не вийде, не знаю

Розбуди мене, як закінчиться лютий, благаю