Звірі

тиша злизує з неба втому,

сивий бог іде босоніж,

випаровую час зі шкіри.

місто – зліва, ти будеш звіром...

від інвазії до вендетти,

від амеби до зграї левів,

від падіння і до злету –

місто буде тобі за плевру...

це комашиний день –

усе змаліло вмить.

ти – звір, а кому болить?

ми тут і ми ніде...

ліс – із вуст землі, як піна.

кров зміїна – нам по коліна.

не багато це, ще трошки –

й місто вкриють засохлі зморшки...

це комашиний день –

усе змаліло вмить.

ти – звір, а кому болить?

ми тут і ми ніде...

в ліжко впали підбиті звірі,

сивий бог накликав зливу.

йдеш наліво, йдеш босоніж,

і тиша злизує з неба втому...

це комашиний день –

усе змаліло вмить.

ти – звір, а кому болить?

ми тут і ми ніде...

ми – ніде… ми – ніде…