Здуріла жінка

Ой, ратуйте,люде добрі,

Таке ми сі стало:

Маю файну жінку Стефку,

Шо ми серце вкрала.

Маєм хату, господарку,

Маєм троє діток,

Маєм файного катюгу

Та ше й двоє кіток.

Жили з мо сімнайціть років

Душа в душу, бігме,

А єк стало вісімнайціть –

Ніби Перін стрілив.

У четвер з самого ранє

Стала Стефка дивна:

Каже: «Більше ті не люб’ю,

Пішов гет, скотина!»

Ой, здуріла жінка, дивіт, гет здуріла,

Гвавт стоїт на цілу хату – терпіти не сила.

Ой, здуріла жінка, двіт сі, гет здуріла,

Переверне цілу землю, де би сі не діла.

Тут таке сі почало, шо

Я вам повідаю:

«Гет вступи сі, каже, з хати,

Більше ті не знаю».

Я сі взлостив та й говору:

«Стефко, шо сі робе?

Яка муха ті вкусила?

Який чорт ті воде?»

«Я ті виділа з кумою, -

Каже. – Понад річков.

Би шляки вас, курча, взєли,

З тов твойов Марічков.

Бо шо дрантє, то є дрантє,

О, я би то била,

Би вам, курча, в туалеті,

Бомага скінчила».

Ой, здуріла жінка, дивіт, гет здуріла,

Гвавт стоїт на цілу хату, терпіти не сила.

Ой, здуріла жінка, двіт сі, гет здуріла,

Переверне цілу землю, де би сі не діла.

Був ім битий до червона,

Потим аж посинів.

Отаке ми Стефка втєла,

Шо болит понині.

...А з кумою понад річков

Ми збирали хмизу.

Був би м знав, шо Стефка ввидит –

То утік би м зразу.