Ніч яка місячна

Ніч яка місячна, зоряна, ясная!

Видно, хоч голки збирай.

Вийди, коханая, працею зморена,

Хоч на хвилиночку в гай.

Сядемо вкупочці ми під калиною –

І над панами я пан!

Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею

Стелиться в полі туман.

Ти не лякайся, що ніженьки босії

Вмочиш в холодну росу:

Я ж тебе, вірною, аж до хатиноньки

Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебідонько,

Тихо – ні вітру, ні хмар...

Я пригорну тебе до свого серденька,

А воно палке, мов жар.