Романс

Мені потрібен тільки ти

Всі інші най ідуть босоніж

Якби вимірювали ми взуттям наше кохання

Мене б вже не знайшли серед поношених чобіт

Відверто кажучи все так це виглядає

Наче я кожен раз долаю дивний шлях

Проходжу поміж велетнів в твоїх очах

Які мене полонять в свою зграю

І я напевно досі відлітаю

Куди не знаю, взагалі не знаю

Помріяти б й повірити у щось прекрасне

Най світ цей згасне, в моїх очах лиш згасне

Ми так вмирали вже багато років

І рятували один одного прощанням

А де ж той спокій, той душевний спокій

Який колись ми називали лиш коханням

Тримаю твої руки й світло гасне

Як відпускаю темрява суцільна теж

Прошу у долі дай мені прекрасне

Відчути і осяяти цю межу

І ти немов картину намалюєш

Я встану й дофарбую тії чорні фарби

Цілуєш і цінуєш кожну мою душу

Яку ти вимальовував щоранку