Люди ідуть від людей

Немає нічого вічного І навіть на сонці є плями І неідеальні такі ми всі Та треба ж прийти вже до тями Живемо в сталевих цих рамах Собі придумали правила Хіба ж слова й букви для того, аби Аби один одного ранили ми? А люди ідуть від людей Лишаючи в душах рани, е Скільки ж таких нас є? Скільки ж таких нас поламаних? Життя треба жити, і ти Ще, може, й колись зустрінешся, е А може, й таку ж знайду З душою на шмаття розірваною Я все зробив, що зміг А ти все віддала, що мала Ніхто ж нічого не знав Як сліпі в темноті блукали, е Мої ліки — дорога і віскі Валізи, забиті досвідом Літаючи, птахи колись розбиваються теж А ми йдемо, завжди не прощаючись А люди ідуть від людей Лишаючи в душах рани, е Скільки ж таких нас є? Скільки ж таких нас поламаних? Життя треба жити, і ти Ще, може, й колись зустрінешся, е А може, й таку ж знайду З душою на шмаття розірваною А люди ідуть від людей Лишаючи в душах рани, е Скільки ж таких нас є? Скільки ж таких нас поламаних? Життя треба жити, і ти Ще, може, й колись зустрінешся А може, й таку ж знайду З душою на шмаття розірваною А ми люди ідем від людей Лишаючи в душах рани, е Скільки ж таких нас є? Скільки ж таких нас поламаних? Життя треба жити, і ти Ще, може, й колись зустрінешся, е А може, й таку ж знайду З душою на шмаття розірваною