Я тебе не забуду ніколи

Забреду, де озера нєзбуджені,

Де світання й дерев срібний стан,

І вслухатимусь в тишу, як в музику,

В повнозвучний і мудрий орган.

Забреду в листолет з позолотою,

Захлинуся розмаєм весни,

Буде тиша в мені стоголосою –

І почую оркестр тишини.

Я тебе

Не забуду ніколи.

Ми удвох,

Мов п'янкий океан.

Що було

Поміж мною й тобою,

Вже тепер,

Як далекий туман!

Забреду, запорошений квітами,

Задзвоню в синю чашу небес,

Обніму лебединими крилами

Все навкруг, де стрічав я тебе.

Забреду я від себе й від гомону,

Хмільну річку у брід перейду,

Полікую себе тиші мовою

І у тишу лицем упаду!