Інколи любов... (feat. Kolos)

Інколи любов як чайник, закипілий, схололий,

Як газета прочитана, котру ганяють парком вітри,

Вона божиться, що не почувала такого раніше ніколи,

Він як сапер поміж її слів, читає отченаш і мовчить,

А серце горіхом волоським стискається, ціпеніє,

Кам'яні стріхи великого міста як надмогильні хрести,

Інколи любов як гаражі в розписах давно потьмянілих,

Як річка Либідь, котрій нікуди більше текти

Їм би зустрітись, розвіртуалитись, верифікуватись,

Врешті, просто поговорити, хоча б знічено, як колись,

Забути одне, пригадати інше, дечого взагалі не торкатись,

Наприклад, ключиць, її білосніжних ключиць

Інколи любов як пісня, всерцебійна, але на повторі,

Як мистецтво, інтерес до котрого нагло минув,

Вона клянеться, що то одна з найкрасивіших її історій,

Він не може припаркуватися в її дворі вже стільки часу,

А снігопад не спиняється, і в тій зникомій ретроспективі

Вони за руки набережною плетуться під лемент товарняків,

Інколи любов як тамбур для двох в потязі для нещасливих,

Як верлібр Антонича, котрий він так і не зрозумів

Їм би зустрітись ще раз, коли хрущі окупують місто,

Як зустрічаються незнайомці - недбалим дотиком рукавів,

Інколи любов як книга без анотацій, прологу і змісту,

Як будинок й кишені без в'язки потрібних ключів

Тільки б вкласти у ту щойнородженість щось важливе,

Щось тривкіше за дюралюміній зужитого слова любов