Ной

Ранок на сірих ногах

Нас заскочив босих,

Мамо, я наче птах,

Але з мене досить.

Місто, якому болить

І немає місця,

Сонце зійде за мить.

Ною, вернись за мною,

Ною, я знову один, один.

Ною, цією весною,

Ною, вже повно води.

Небо плаче дощем заливає човен,

Хто він і як давно почалася повінь,

Море стогне та хвилями накрива,

Куди оком не кинь, то буде вода

І той вітер, що дме та ніяк не дає

Йому знов лаштувати вітрила,

Коли час наставав вже ставати до пар,

Він кричав: де ти є моя мила.

Його рани весь час доїдала сіль,

Та утричі сильніший глибинний біль,

Що тримав на плаву його, допомагав

Не піти на дно рибам на втіху.

І тепер перетнути цей океан,

Чи навіки залишитись сам на сам,

Та як тільки та баржа пустилась вплав

Він обернувся і так мовив

Ною, вернись за мною,

Ною, я знову один, один.

Ною, цією весною,

Ною, вже повно води