Осліплених днів каламуть

Нерозвійно нагусла над мокрим вікном

Осліплених днів каламуть.

Речі спокійно живуть,

Не зринають гіркі слова,

І сіріє печаль моя,

Як під льодом трава.

Заростає дзеркало пилом,

Пам'ять ніжної забуттям.

Нехай речі спокійно живуть

Під глухою корою мовчання.

Ні вечірня зоря, ані рання,

Ні з далеких, ні з близьких доріг

На мій забутий поріг

Милого голосу не приведуть.