Україно моя вишиваночко

Україно моя, вишиваночко,

В’яне цвіт на твоїх рушниках,

І від болю того на світаннячку

Плаче пісня, мов зранений птах.

Бо була ти від роду співучою,

І той спів не затихне в тобі

Ні від болю твого, ні від відчаю,

Ні в недолі тяжкій, ні в журбі!

Ворогам ти не звикла коритися,

Рідне земле, безмірно свята!

Будем жити іще й не журитися –

Бог пошле тобі довгі літа.

Ти мій храм, моя пісня журливая,

На колінах в молитві стою

І в майбутнє твоє щиро віру я,

Бо тебе, як ніколи, люблю!

Твої плечі Бог вкриє хустиною

Поля жовтого й синіх небес,

Ще й барвінком і зоре-калиною,

Щоб народ наш для волі воскрес!

Ворогам ти не звикла коритися,

Рідна земле, безмірно свята!

Будем жити іще й не журитися –

Бог пошле тобі довгі літа.