Шипіт

Я стер лице своє, як кроси об асфальт

Я вітром витер сльози з маминих очей

Я шкіру здер, що тиснула, немов базальт

Я став свідомим, старшим, взнав ціну речей

Міста ростуть, мій старт затягнутий доволі

Кволі спроби, колом ходим, хочемо зловити долю й досі

Досвід — та освіта, що її не вчать у школі

Діти виросли, шрами зостались, глянь, на брові й досі…

Я пам'ятаю як зростав, не став бур'яном

Я повертаюсь караю себе, за те, що був п'яний

Мій хрест — мій досвід, досі одяг мій не «від кутюр»

Таке життя, звичайне, брув, як кажуть, «без купюр».

На вулиці погляди штучні, постріли влучні так-так-так

Не кулі, а фрази болючі, прямо у душу buck! buck! buck!

Рани не гоять сльози, сіль, як кров на смак, смак, смак

Очі підведені вгору, Господи, дай нам знак, знак, знак…

Не дивись в душу, заглянь у вічі,

Знай, братан, нічого у світі грішнім не вічне.

Пролетять ті дні, як під сонцем роса,

Димом пахне, чуєш, то нас кличуть небеса.

Колись не туди поліз, там зовсім інший полюс

Де вир і ліс із каменю ламає мегаполіс

Турборежим у жили, живи ради наживи,

Життя в урбан біжить і відбирає сили.

Нарешті час скінчився, коли пусті кишені

Богдан — хороший син, а не мішень для критики.

Вдень живу по їх нав’язаній моделі,

А ввечері приречено спалюю думки.

«Тобі змінитись треба і пора кільце на пальці»

Та я в тумані спав і в тумані прокидався

Вколіть новокаїну Каїну, що виріс на окраїнах,

Аби колись покаявся серед сердець із каменю.

І знову на вечір те саме меню

А я потону у своїх дежавю, своїх дежавю,

У своїх дежавю.

Не дивись в душу, заглянь у вічі

Знай, братан, нічого у світі грішнім не вічне

Пролетять ті дні, як під сонцем роса

Димом пахне, чуєш, то нас кличуть небеса.

Ходив як зомбі, бурмотів, погано спав ночі.

Тут все не так як я хотів, на це мільйон причин.

Шукати ці ключі, занурювати в скважини,

Багато запитань навколо може хто розкаже нам, де?

Де ми були раніше і звідки прийшли?

Тисне вага вчорашніх рішень що ми так і не знайшли,

Наші міста давно не ті, очі позбулися мети,

Навчились бути на плаву та розлінилися гребти.

Я накреслив план, розподілив по часу.

Такими темпами нам треба жити років десь по сто,

Комусь потрібні маски, решті — сидіти на масі,

Щоб зібрати максимально лайків під кожним постом.

Пора здійнятися з колін! Якщо не зараз, то коли?

Багато слів, замало рішень, нам усе одно болить,

Байдуже хто ви, де ви були, усі навколо чекають, коли,

Всі чекають, коли…

Не дивись в душу, заглянь у вічі

Знай, братан, нічого у світі грішнім не вічне

Пролетять ті дні, як під сонцем роса

Димом пахне, чуєш, то нас кличуть небеса….

А сонце світить однаково всім.

Скільки не сказано ще знакових слів?

А сни дарують мрії — білі, як сніг

А вітер, що гнав дим надвечір вже стих