Баста

В абетці моїй стало більше літер,

У тижні моєму – все менше днів

Приходиш як сонце, зникаєш як вітер

І я не встигаю всього, що хотів.

І я не встигаю всього, що хотів

І я не встигаю вловити, сказати

І я вистигаю як кинутий жар…

Ти числа мої очищаєш від значень

Ти ноти мої вимиваєш дощем

Тебе я не знаю, не чую, не бачу

А лиш відчуваю як внутрішній щем

Basta! А може basta? Може basta? А може basta?

Тривожна і вперта, свавільна і дика

Болотяні трави – то сестри твої

З тобою я чуюсь не чоловіком,

А краєм дороги чи краєм землі.

А краєм дороги чи краєм землі

Чекаю на милість, чигаю на здобич

Черкаючи строфи і сірники

Я сам вже не знаю, що можу і хочу

І скільки усе потриває іще

І тільки так гостро щодня і щоночі

Тебе відчуваю як внутрішній щем

Basta! А може basta? Може вже basta? А може basta?