Тіні забутих предків

Над горою сяє зірка -

Чекає понеділка

Проводжає мати сина,

Махає із одвірка

Під туманом простягається вверх плай

Щемить серце, знає правду, і нехай!

Що покохав Іван Марічку,

Сплелися душі в одну долю.

І лиш ріка, стрімка ріка,

Ревнує хвилями й руйнує їхню вічність.

Ізгадай мні, мій миленький

Два рази на днину,

А я тебе ізгадаю

Сім раз на годину!

Засинає під смерекою вівчар

Гріє душу спомин про своє дівча.

Бо покохав Іван Марічку,

Сплелися душі в одну долю.

І лиш ріка, стрімка ріка,

Ревнує хвилями й зруйнує їхню вічність.

Сіяв дощ на полонині

Вчора, й сіє нині.

Забрала ріка Марічку -

Обірвалось всередині

Відлітає в прірву вівчара душа,

Бо так і не знайшов Марічку у чужих очах

Так покохав Іван Марічку,

Сплелися душі в одну долю.

І лиш ріка, стрімка ріка,

Ревнує хвилями й руйнує їхню вічність.

Над горою сяє зірка -

Чекає понеділка