Тінь мойсея

Куплет 1:

Маленькими кроками,

Дорогами, нині не баченими,

Відбившись від зграї,

Блукає душа, вся у крові ворожій запачкана.

Пестливими дотиками

Пробуджує пам’ять пропащу.

Зі сміхом і воплем, крізь сльози солоні, будує, виборює спадщину.

Черево розпещене

Запало, бо голодом морене.

Брилами, рамами межене,

Поховане плитами сорому.

Відспіване віршами старими,

Покладене кулею в голову,

До рідної землі привалене

У полі тобі невідомому.

І плакала, билася з долею сива від воєн реальність.

Руками тримала тіла непоховані, що розкидались

Лісами, дорогами, містами, де пахне бідою.

Час прокидатись, вставай, там прийшли за тобою.

Куплет 2:

Тобі пекло відоме,

Ти його координати вже знаєш напам’ять.

Обморожені пальці в гранітній плиті нові букви чеканять.

Молодими уходять, по собі залишаючи пам’ять.

Думаєш, що не готовий, а тебе не питають.

І руками тремтячими

Колисає загублену молодість,

Переповнений жалем, весь час проклинаючи хіть або гордість.

Час впиває ці пазурі,

Забирає усе накопичене,

І нам не відкараскатись,

Однією ми міткою мічені.

Ті, шукаючи брами, збивалися з ніг, ігноруючи правила,

Ті бажали усе і одразу, але, підлітаючи, падали.

Най хоч раз, але кожен приходив у свій лабіринт Мінотавра.

Не всі вийшли. Не всі дізналися правду.