Сміх ненароджених

Вона бігла крізь дощ, і не бачила виходу     

Вона сіла на потяг, і втікала від вибуху в собі.

Та не можливо втекти від думок що вибухають у твоїй голові.

Вона сіяла сльози і писала прози, сподівальсь зі сліз проростуть мімози,  ну а прози зміняться на вірші.

Та чудес не було, в спину мокро й дуло відчаєм з душі.

Вона знала що скоро її життя зміниться

А всі мрії і плани як туман розвіються в ночі.

Коли ти вагітна невчасно хоч плач хоч кричи.

І що скажуть люди, тикать пальцем будуть, відвернуться друзі і батьки осудять, а він скаже ми ж такі молоді.

Такі думки у кожного хто тонув у цій мутній воді.

Та коли ти тонеш, там на самому дні

Кожен чує голос у глибині,

це ж сміх ненароджених у глибині.

Приспів:

Хоч я маленький зараз мамо, як горобчик

Та велечезна в мене вже душа.

Не знаю поки ще чи дівчинка чи хлопчик.

Але одне я знаю точно, одного кольору в нас очі і я також лівша.

Ти знаєш мамо, я також лівша.

Але знову вокзал як портал у безодню.

І останній вагон як патрон перед скронею в стволі.

І вже всі інструменти продезинфіковані  лежать на столі.

Вона ніч не спала, відповідь шукала, і вдуші відчувала, що  і собі брехала, як казала ну вони ж лікарі.

Та лікарі лікують а не виривають життя у житті.

І коли ти тонеш, там на самому дні

Кожен чує голос у глибині,

це ж сміх ненароджених у глибині.

Якби ти зазирнула мамо у майбутне

Як добре у майбутньому там нам.

З тобою і сміємося і плачем

З тобою біль і радість,

І молодість і старість.

Все ділим навпіл мам.

Як би ж ти тільки знала як там добре нам

Як би ж ти тільки знала, мам.

Як би ж ти тільки знала, мам.