Згадай

коли не лишиться нічого, тільки пам'ять

на прикордонних із минулим берегах,

де смерть багаття, закликаючи нас, палить,

згадай як я тебе носив в своїх руках.

коли не склеїти нічого й не з'єднати,

коли ні магії, ні грошей, ні весни,

згадай про всіх, про кого можеш ще згадати,

згадай про тих, хто не вернувся із війни.

коли хаосу чорне плетиво закрутить,

й не відпускатиме за втраченим туга,

і пусто там, де хтось напевно мав би бути,

згадай про тих, кого між нами більш нема.

коли ніхто в суботній вечір не приходить

й не зупиняються вночі пусті таксі,

коли любов нова тебе щораз обходить,

згадай про ноги мамині в незайманій росі.

коли найгірше ти не в змозі відпустити,

коли з'їдають колись сказані слова,

коли гризе питання - жити чи не жити?.

згадай про всіх, хто не дотягне до Різдва.

згадай про рідних всіх, колишніх і забутих,

про всіх, хто вчора ще життя в руках тримав,

і що тебе такої взагалі могло не бути,

згадай про мене, врешті, як про тебе я згадав.

коли ж не лишиться ні пам'яті, ні сили,

сніги зійдуть й весна прорветься крізь кордон,

згадай про себе, врешті, й всіх, кого любила,

і прокидайся, це всього лиш дивний сон.