Моя жінка відьма,

Мій будинок пітьма,

Димить наш чорний хутір

Тут тобі не бути

Батько дров наколов,

Ой, та й розвісив голов

Ой, тих хто йшов не за миром,

Добре пам’ятає сокира

Думки мої тихі і темні, як мухи настирливі липнуть тілами під стелею

Разом усі намагання даремні, покинути зону комфорту у темряві

Перехожий самаритянин лишиться тут на землі без тями

Дізнавшись часом, шо чорнозем так файно-файно здобрений гостями

Чуєш дзвін на Софії, вже на схід пташки полетіли

Мандрівник втратив останню надію, йому очей не розкрити як Вію

Вони лякали нас холодом, шо будемо віддані темряві

Та вони забули шо темрява завжди все-ре-ди-ні

Серед стін, що давно розбиті вщент

Сірих днів та беззоряних ночей

У безоднях під фосфорним дощем

Приховай мене від чужих очей

Я просто той, хто чекає, як смерть у скроню йобне з ліктя

Вже сотню років це не чіпляє - я перероблений зі сміття

Для перемовин з ними є кілька пальоних посмішок у кишені

Вимкни те йобане внутрішнє світло, воно тебе робить живою мішенню

На мені цегла

На мені темрява

Біля вікна смерть у прозорій рясі оголює стегна

Чорна злива з неба

Чорна слина з рота

Чорна пліснява на серцях ботів

Чому досі не второпав

Те, що бачать твої очі - то лише плацебо

Диявол мастить чорні землі на брускети (не дивує)

Свічку в церкву - прошу для уйобків смерті (Алілуя)

Темний час підходить, щоб відчути весь тиск

Темні душі поряд - ллю в горлянку естус

Серед стін, що давно розбиті вщент

Сірих днів та беззоряних ночей

У безоднях під фосфорним дощем

Приховай мене від чужих очей

Серед стін, що давно розбиті вщент

Сірих днів та беззоряних ночей

У безоднях під фосфорним дощем

Поховай мене від чужих очей

Серед стін, що давно розбиті вщент

Сірих днів та беззоряних ночей

У безоднях під фосфорним дощем

Поховай мене від чужих очей

Серед стін, що давно розбиті вщент

Сірих днів та беззоряних ночей

У безоднях під фосфорним дощем

Поховай мене від чужих очей