В душу лізуть пацюки

В душу лізуть пацюки

Сила думки чи руки

Відігнати їх не в змозі

Моя смерть уже в дорозі

Літній день, життя буяє

Не для мене — я ж бо маю

Крякнуть качкою востаннє

Десь на сході спозарання

І душа безсмертна моя

Наодинці із собою

Споглядатиме цей світ

І садів липневий цвіт

Наче щойно народилась

Наче вперше подивилась

Первозданним чистим зором

Немовляти, що навколо

Бачить, знає лиш життя

Вовка сірого виття

Прорікає лиш одне

Скоро смерть, вона вже йде!

Я лягаю, склавши руки

Прислухаюся до звуків

"Люба, смерть, блядь, мазафака!

Де ти лазиш як макака?"

Білі капці на ногах

Свічка й хрестик у руках

Самотою викупляю

Право вмерти, та не знаю

Чом так довго? Вже нудьгую

Краще зателефоную

"Шо ти? Де ти? Будеш, ні?

Я давно уже в труні!"

Каже: "Вибач, я забула

З алкашами прибухнула

Поруч муха пролітала

Я чомусь В'єтнам згадала"

Гвинтокрилів гуркіт, пальми

Запах джунглів та напалму

І синдром посттравматичний

Повернувсь для мене звичний

Тож сьогодні не прийду

Прибирай свою труну

І пластмасовий віночок

Потім сходиш у садочок

І не кращим або гіршим

А собою, зовсім іншим

Ти побачиш речі всі

Липень-місяць на землі

Вічне небо, що мовчанням

Наче вперше і востанне

Мовить істину без слів

Плин земних рутинних днів

Є пронизаний нічийним

Тихим поглядом постійним

Ти і є той погляд вічний

В ньому все: і потойбічне

І проявлене в Бутті

Суще в Богу й сатані

Має місце все це бути

Ти ніде і ти усюди

І відтоді зможеш сміхом

Зустрічати своє "лихо"

Коли я прийду до тебе

Рівно в час, коли це треба

Обіймемся, наче рідні

Підем в далечінь блакитну

З алкашами забухаєм

Поспимо, прийдем до тями

І потягнемось за край

Більш нічого, засинай

Що лишиться — то життя

В котрім був ти й навіть я