Глава 2: Королівське прохання

Як ти вже здогадався, ти бард, який працює при королі. І хоча твоєму персонажеві не так вже і подобається працювати на товстого пихатого покидька, і грати місцевий шансон, на жаль вибору в тебе не було.

З самого дитинства ти ріс у дворі короля, граючи тільки йому та під загрозою відтятої голови, якщо посмієш вийти за територію замка. Дуже вже любив король ці бандитські композиції за авторством Родзинка Рекордс.

Так от, одного разу на дуже людяній королівській вечірці все не могли зрозуміти, що не так з королем. Він був почервонілим від злості, або печалі(не зрозуміло, тому що він просто сильно зжимав свої маленькі кулачки).

Аж тут в одну секунду він вскакує і кричить:

Забраааали, вкраааали, викралиии мою донечку. Велетенський звір поніс її в сторону лісу на схід. Той, хто з шляхетних лицарів визволить мою донечку, той і займе місце у моїй сім’ї!

Хіба ж я колись не дотримувався свого слова?!

Через тиждень було 4 трупи, через кілька тижнів вже 9. Людей привозили або по шматочкам, або ж з тяжкими пораненнями від місцевої банди гоблінів.

Одного вечора стало зрозуміло - що лицарі свої руки вже не тягнуть. Ніхто не хоче помирати за принцесу. Аж тут (я хочу), одна рука все ж таки є. І це ніхто інший як - бард.

Замучений від вічної роботи на короля, бард захотів спробувати вдачі. Але за однієї умови - що король подарує йому лютню, на якій він весь цей час грав, 500 золотих(в перерахунку на гривні це приблизно 637 тисяч)

і дозволить піти з замку, якщо той повернеться з принцесою. Чому ти пішов на це? Та тому що ти завжди любив гроші, ще й є шанс, що король відпустить тебе в доросле самостійне життя.

Розсміявшись, король погодився і надав барду всю амуніцію до його походу.

І от, ти стоїш на порозі великої мандри. Вперше вийшовши за територію замку, ти згадуєш своє бідне, але місцями щасливе дитинство, те як приходилось мутитись на чому попало та кількох лицарів,

які завжди кидали тобі бодай щось за творчість. Ну що, налаштовуйся на дорогу! Ти робиш свій перший крок.