У лісі густому, де сутінки в'ються

Де шепіт дерев, наче тихий спів

Жила там дівчинка з серцем як сонце

Та в лісі ховався голодний звір

З дитинства казали: у ліс ні ногою

А раптом опинишся — то геть біжи, біжи, біжи

Зціпи міцно зуби, не зойкни від болю

Бо ліс забирає за подих гучний

Страх стискає

Неначе сотня рук

Не вернешся

Якщо у лісі видаси звук

Страх стискає

І слабше кожен крок

Не вернешся

Зникає мрія у вирі думок

Дівча засміялось, як дзвін джерела

Сльозами дощило, мов небо весняне

Вона не боялась, була ще мала

Та ліс її бачив в той вечір востаннє

Він вийшов з коріння (він вийшов і глянув навколо)

Як тінь із землі

(чи дівчинка бродить цим лісом, щоб зжерти й ковтнути її)

Очі — безодні (бо безодня хапає)

Холодні, як крига (не тих, хто тихий, а тих, хто гучний)

Ти смієш радіти? Ти смієш тужить?

Твій голос для лісу — смертельна інтрига

Страх стискає

Неначе сотня рук

Не вернешся

Якщо у лісі видаси звук

Страх стискає

І слабше кожен крок

Не вернешся

Зникає мрія у вирі думок