Бог нас задумав — такими, щоб ми були, щоб ми жили, щоб нам було добре і ми не страждали, нам стало сумно до нестями, а він у нас вірить до останнього.

Часом змиритися з реальністю тяжче ніж забути про неї.

Хочеться вірити тільки в хороше, але забагато трагедій.

Тяжкий час, але такий, як і був завжди.

Тим без мети важко йти, брести, дихати, рости.

Аби можна було б переграти кожний момент. Зробити правильний вибір, цінувати близьких людей, замість бути слабким бути сильним.

Ідеальний світ іноді тішить та напрочуд швидко, все летить шкереберть, жахливі події змивають надії.

Чи заслуговує на буття той хто будує ракети? Хто їх запускає, хто у вбивстві людей бачить свою користь та набуває.

Чи ставши таким звіром, можна ще прийти до віри?

Чи тільки знищивши всіх і себе, закінчити шлях нікчемної людини, без душі й без тіла — жахливо.

Правда одна, вона самотня у цьому світі.

Ми здатні відчути її — це базовий принцип.

Кожен залишиться з тим, що зробив або не встигнув зробити.

За добро воздасться добро, за зло доведеться платити.

Бог нас задумав — такими, щоб ми були, щоб ми жили, щоб нам було добре і ми не страждали, нам стало сумно до нестями, а він у нас вірить до останнього.