Пісня Чеширського кота Шредінґера

У темнім куті — ні сліду, ні тіні

Лиш тиша — мов шепіт, що "ліг на крило"

І в центрі кімнати — не вимір, не дія

А тільки усмішка, що світить тепло

Ти міг не шукати, і міг не хотіти

Минав повз коробку, не знаючи дна

Та варто було зупинитись і жити —

Вона — як та зірка, що гасне зрання

І був то не кіт — а відлуння в повітрі

Коробка — як двері, яких не чекав

То шанс, що приходить не гучно, не різко

А тихо — як подих, як погляд в туман

Вона не із книги, не фраза з екрана

Не спогад, не натяк, не поклик у сні

Вона — як розв'язка у центрі роману

Що стала ясною тобі — і мені

Вона не із гри і не з книжки цитата

Не маска, не згадка, не давнє авжеж

Вона — як вікно між мовчанням і датою

Усмішка, що просто обрала тебе