Кораблі

Силуети двох кораблів залишили на плесі води

Кучерявий шлейф думок, коли тебе вже немає в моїй голові…

Ми загублені. Без адреси ми.

Епізодами зустрічей наповнюємо наші серця.

Роти склеєні. Руки зв’язані.

Листівки. Дзвінки. Байдужі «привіт» і «прощай».

Ти не зможеш нічого дізнатись.

Ти не зможеш навіть відчути.

Рвуться тонкі канати

Ламких мостів стосунків,

Зростають лише образи,

Приємні чомусь людям.

Відблиски спогадів тануть –

Назавжди вони зникають.

Хтось тримає в секреті запах мокрих долонь,

В грудях глибоко сховавши у клітку.

Тисячі років з нами житиме біль

Втрати того, що колись було зв’язано нитками.

Погода кидалась на ніж.

В бухті горять яскраво вогні.

Не хочеш чути мене?

Що ж, значить колись дозволиш мені.

Впився в манжети запах волосся.

Я буду мовчати – так простіше.

Я буду, як хочуть, здаватись дорослим,

Та в горлі застрягло щось й ріже...