Мала

Сама народила

Нікому не мила

І не мала дому

Окрім свого тіла

Поділилась з іншим

І не мала більше

Ні себе ні дому

І ніщо не втішить

Тебе

Не знала нічого про це життя

І навіщо з'явилась

Хотіла піти не проживши дня

Але так і лишилась

Тут

В світі грішних плут

Ноги в кров, очі повні сліз

Та ніхто не бачить

Йшли роки, вище став твій ніс

І ти вже не плачеш

Смокі айз, смак червоних губ

По собі лишаєш

Тих, хто раз його хоч відчув

Вже живим не знайдеш

Ти довершена в усьому від отрути на вустах,

І була напевно б богом якби той би існував

Гострі леза, чорна сукня і нелюдський, неживий

Погляд, сповнений ненависті й презирства до людей...

Зовсім мала за віком

Та така вже доросла є

Очі німі від крику

До байдужих чужих людей

Стали. І усе міцніше

Напої в ллються у келихи

Сама й нікого більше

З тих хто коли-небудь поряд був