Каменярі

Я бачу дивний сон, немов переді мною Безмірна та пуста, і дика площина А я, прикована ланцем залізним, стою А далі тисячі таких самих, як я У кожного в руках тяжкий залізний молот І голос сильний нам згори, мов грім, гримить "Лупайте цю скалу! Нехай ні жар, ні холод Бо вам призначено скалу сесю розбить!" І ми всі вірили, що своїми руками Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт Що кров'ю власною і власними кістками Прийде нове життя, добро у новий світ Мов водопаду рев, мов битви гук кровавий Так наші молоти гриміли раз у раз І хоч не одного калічили ті скали Ми далі йшли, ніщо не зупиняло нас! Не зупиняло нас! За туманом нічого не видно За туманом Нічого, нічого, нічого