Полюбила чорнобрива
Козака дівчина.
Полюбила — не спинила:
Пішов — та й загинув...
Якби знала, що покине —
Було б не любила;
Якби знала, що загине —
Було б не пустила;
Минув і рік, минув другий —
Козака немає;
Сохне вона, як квіточка;
Мати не питає:
Чого в'янеш, моя доню?
Стара не спитала,
За сивого, багатого
Тихенько єднала.
Іди, доню, — каже мати, —
Не вік дівувати!
Він багатий, одинокий —
Будеш панувати.
Любилася, кохалася,
А серденько мліло —
Чуло серце недоленьку,
Сказати не вміло.
Не сказало — осталася,
День і ніч воркує,
Як голубка без голуба,
А ніхто не чує...
Минув і рік, минув другий —
Козака немає;
Сохне вона, як квіточка;
Мати не питає:
Чого в'янеш, моя доню?
Стара не спитала,
За сивого, багатого
Тихенько єднала.
Іди, доню, — каже мати, —
Не вік дівувати!
Він багатий, одинокий —
