Йшла я собі та звичаї ламала,
Холод та скрегіт звідусіль пізнала,
Почула стільки, що й дихати не мала,
Прихилюсь до тебе я,
Може, краще стане, стане...
Прихилившись до тебе, правду розказала,
Як слухняною донькою була, але впала,
Про зльоти та падіння, як я відчувала,
Заманили в воду!. Обманули!.
Забере тебе, якщо ти не в змозі,
Забере тебе, йди по дорозі!
Важко стане - той не треба кричати,
Знаєш правду - той не треба мовчати!
Я тобі хтіла щастя привернути,
Та заховаєш ти все й сам в спокусі,
Бачу вогняні хвости на небі,
Здавалось, казка,
Але ні - то люди заманили!.
