Немає нічого вічного
І навіть на сонці є плями
І неідеальні такі ми всі
Та треба ж прийти вже до тями
Живемо в сталевих цих рамах
Собі придумали правила
Хіба ж слова й букви для того, аби
Аби один одного ранили ми?
А люди ідуть від людей
Лишаючи в душах рани, е
Скільки ж таких нас є?
Скільки ж таких нас поламаних?
Життя треба жити, і ти
Ще, може, й колись зустрінешся, е
А може, й таку ж знайду
З душою на шмаття розірваною
Я все зробив, що зміг
А ти все віддала, що мала
Ніхто ж нічого не знав
Як сліпі в темноті блукали, е
Мої ліки — дорога і віскі
Валізи, забиті досвідом
Літаючи, птахи колись розбиваються теж
А ми йдемо, завжди не прощаючись
А люди ідуть від людей
Лишаючи в душах рани, е
Скільки ж таких нас є?
Скільки ж таких нас поламаних?
Життя треба жити, і ти
Ще, може, й колись зустрінешся, е
А може, й таку ж знайду
З душою на шмаття розірваною
А люди ідуть від людей
Лишаючи в душах рани, е
Скільки ж таких нас є?
Скільки ж таких нас поламаних?
Життя треба жити, і ти
Ще, може, й колись зустрінешся
А може, й таку ж знайду
З душою на шмаття розірваною
А ми люди ідем від людей
Лишаючи в душах рани, е
Скільки ж таких нас є?
Скільки ж таких нас поламаних?
Життя треба жити, і ти
Ще, може, й колись зустрінешся, е
А може, й таку ж знайду
З душою на шмаття розірваною
