Трохи сумного репу вам у вушні перепонки

Сиджу пишу вночі куплет, граю зі смертю в гонки

Я бачив її очі, добре знаю її запах

Ми розмовляли тої ночі, я знав що вже не наступить завтра

І я просив її діяти швидко

Тепер за мої вчинки Ма, мені до біса гидко

Я прокидався із болем, я прикидався здоровим

І залишався самотнім серед людей навколо Бо нікому не дано мене сповна зрозуміти

І я був вимушений заново навчитись жити

Часом важко буває, часом так треба я знаю

Час давно не лікує, просто повільно вбиває

І в ці холодні ночі, мене зігріє спогад

У мене мамині очі, і батька строгий погляд

І нехай після мене живуть мої слова

Нехай врятують ваші душі й лікують серця

Я минаю ці райони і минаю міста

Досі в пошуках місця де відпочине душа

Я вертаюся додому та йду не спіша

Бо боюся що вдома нікого нема

Вечором знову тихо дивлюся на речі

Дивуюсь скільки всього витримують мої плечі

В нотатках пишу детальний план утечі

І впевнено зходжу із розуму від внутрішньої порожнечі

Тихими кроками я продовжую свій шлях

На спині несу свій хрест, шрами на моїх руках

Я не витримав

Тож почав усе з нуля

Небо тиснуло на мене а з під ніг пішла земля

Я все викинув

Звільнив місце для життя

Та несу в собі тягар що у всьому винен я

Птахи злітають по волі

Люди в заручниках долі

Ми із плоті і крові, в пошуку плоті і крові

І руки не відмити від червоної краски

Ми граєм свої ролі, одягаючи маски

Вірим в казки, з надією що чудо десь так близько

Та Доля робить вистріл