Межа

Колом, колом

темним біль блукав.

Долом, долом

сіті розставляв.

Вже мав досвід, мав терпіння і чекав.

Поспішала,

йшла душа тим днем.

Ще не знала

суті чорних тем.

Необачно сіть зловила: охопив її біль вогнем!

Розум ламає, в грудях палає,

коли болить душа!

За болем часу не відчуває

і де ота межа,

в тіні якої її спокою

прийде жадана мить.

Омиє душу спраглу водою,

коли вона горить.

Пута скине

й час вогонь згасить.

Згине, згине

та підступна сіть.

Але зараз огортає, обпікає і не щадить!