Жінка з чорним, як земля, волоссям

І жінка з чорним, як земля, волоссям

Яку я знаю вже стільки років

Живе собі, не переймаючись зовсім

Між ранкового світла й вечірніх мороків

Поміж заліза й гарячого листя

Поміж стін і пташиних криків

Між підземних русел, що переплелися

Поміж своїх снів і фріків

Вона ходить собі на стадіони й ринки

Ховаючи в куртці телефон і флягу

І я готовий палити сусідські будинки

Щоб вона звернула на мене увагу

Готовий позбавити міста керування

На портвейн перетворювати озерну воду

Лише б вона, згадавши про моє існування

Писала листи про життя і погоду

Я готовий влаштовувати на її вулиці страйки

Лише б бути ближче до її ніжності й люті

І слухати всі її втомлені байки

Про те, з ким вона спить і кого вона любить

Я вигадаю нові літери та розділові знаки

І вб'ю всіх старих поетів, які ще щось пишуть

Щоби вона забувала про те, що могла знати

Щоби дивилася в темряву й слухала тишу

Небо за її вікнами буде холодне й зелене

Дощ буде заливати пам'ять її невичерпну

Хай забуває про все

Навіть про мене

Лиш про мене нехай забуває в останню чергу