Притча про Ліліт і рабина Бен-Йойла

У Межибужі

Уночі глибокій

Коли навіть шепіт —

Як грім пророчий

Молився рабин —

Бен-Йойл, старий

Читав він про Лі-літ —

Не грішну, не злу

А вільну і живу

Вона не лишень по снах мандрує

Вона питанням души чарує

Чому я перша —

Та не зосталася?

Чому не Єва

А я вигналася?

Не в бурі, не в блискавках

Не в гуркоті над зграєю листя

Тінню ковзнула

Нескована. Тиха

Повільна

Скрутилась змійкою

Між сувоями

Шепоче, рабина питає

Ти ж не з тих

Хто основи ламає?

Бен-Йойл присів

Віск капав зі свічки

Шапку насунув —

Думав про вічне

Ти хочеш правди?

Так слухай, Лі-літ —

Талмуд — не місце

Для жіночих сліз

Тебе створили

У тіло дух святий вклали

Точно, як Адаму

Та ти сказала

"Я не рабиня

Щоб коритись долі"

І ти сама пішла

З того дому

Ліліт зітхнула

То це мій гріх?

Бен-Йойл шепоче: Це твій успіх

Хто не боїться втратити рай —

Той зможе істину обійняти

А що ж Єва? —

Питає тихо

Єва — лагідна

Не дратує лиха

А ти — вогонь

Що у тьмі палає

І кожен боїться

Хоч і жадає

І зникла Лі-літ

Но вранці на сонці

Рабин знайшов допис

На краю листочка

"Хто не боїться

Втратити рай —

Той зможе істину

Обійняти."

— То ж що це, притча чи сон?

— А чи не все одно? Якщо сон дає мудрість, то чим він гірший за явь?