Не треба слів

Сон проганяє знов

ніжний погляд твій

і твоя любов.

Ти входиш без ключів

у світ моїх мрій

і не треба слів:

тільки дотик мій,

тільки подих твій

тиша поєднає.

Бо тільки я

намалюю знову забуту весну.

Та тільки ти

обірвеш сумную печалі струну.

Торкнеться до вікна

і прозвучить тихенько й ніжно вона -

на двох мелодія одна.

І відступають хай,

хто проти нас,

в серця запитай:

чи зможе зупинить,

чи владний час

стримать хоч на мить,

чи здолає він

світла дивний дзвін,

що в душі лунає!