Немов птахи

Це була пізня вечірня година Останній вагон столичного метро Аліна їхала з закритими очима Місто Вашингтон... Заходить Дмитро Ніхто з них так не знайомився до цього Але у душі промайнуло відчуття Можливо, це шанс для неї і для нього З чистого аркушу почати життя Він зрадів, що був в окулярах темних І хоч не годиться так серед людей Міг надивитися в тунелях підземних На її красу волосся та очей Вона ж зраділа, що одразу була сонна До сплячої людини претензії які Могла крізь приглушене світло у вагоні Роздивитися навіть його пальці на руці Немов птахи ми стрибаємо з гілки на гілку А навесні повертаємось в свою домівку Пролетимо суходоли, моря і пустелі І знову в метро, і знову в тунелі І все їй говорило в думках глибинних Це ж він! У нього навіть футболка Coldplay Та хіба личить так молодій дівчині Чіплятися до незнайомих людей А раптом потім він буде ображати А раптом у нього голос не такий Та й через одну Аліні вставати І підійматися до американських мрій В цю ж мить і хлопець вирішував серйозно Мабуть, не варто знайомитись в підземці Менталітет інакший тут має кожен Та й що спільного може бути в іноземців Тож він поїхав дивитись огляд футболу Вона – на вечірню зміну у бістро Так і не дізналися вони ніколи Що її звали Аліна... А його звали Дмитро Немов птахи ми стрибаємо з гілки на гілку А навесні повертаємось в свою домівку Пролетимо суходоли, моря і пустелі І знову в метро, і знову в тунелі Немов птахи ми стрибаємо з гілки на гілку А навесні повертаємось в свою домівку Пролетимо суходоли, моря і пустелі Ми вийдем з метро, ми вийдем з тунелю